Гіперопіка заважає нормальному розвитку навіть абсолютно здорових дітей. А якщо дитина страждає на душевне захворювання, то фактично перетворює її на інваліда.
Володі 16 років. Його зріст – метр дев’яносто. Він закінчує дев’ятий клас. Мама витирає йому носа хусткою, а він ніяк на це не реагує. Потім з’ясовується, що Володя нікуди не виходить із дому без мами. Він і запитання неспроможна без неї відповісти. Володі має аутизм, але не він заважає йому самому стежити за чистотою носа, пересуватися містом і відповідати на запитання. А мама Соні з гордістю розповідає, що до 10 років одягала доньку, а до другого класу носила до школи на ручках. У 17 років у Соні проблеми зі спілкуванням: вона почувається невпевнено з однолітками, не може самостійно зібрати сумку до школи і розкидає по будинку використані прокладки. У Соні теж є психіатричний діагноз, при цьому вона має абсолютно збережений інтелект і модельну зовнішність. Таких випадків у моїй практиці десятки. Батьківська гіперопіка заважає нормальному розвитку навіть абсолютно здорових дітей. А вже якщо дитина страждає на душевне захворювання, то фактично перетворює її на інваліда. При цьому практично ніде вона не досягає таких масштабів і не доходить до абсурду, як у сім’ях, де росте дитина з ментальними особливостями.
Чому батьки зайве піклуються про дітей
Батьки, особливо матері, задавлені виною, соромом, страхом, роздратуванням, втомою та ще цілою гамою почуттів. Навчити здорову дитину обслуговувати себе самостійно — найчастіше квест на витримку, терпіння та наполегливість. І далеко не всі батьки успішно через це проходять. У випадку з особливими дітьми все це у сто разів складніше. Їм часто об’єктивно важче вчитися, складніше переносити власні невдачі через тендітність психіки. У таких дітей повно проблем із взаєминами з однолітками, вихователями, педагогами. Додайте до цього косі погляди інших матусь, продавців та просто перехожих, від яких у батька стискується серце і з’являється майже інстинктивне бажання дитини захистити, сховати від усіх та полегшити йому життя. Візьміть до уваги втому від нескінченної, багаторічної і часто безуспішної боротьби за те, щоб дитина була як усі. Додайте роздратування нього за те, що він інший, а ще почуття провини перед ним і за це роздратування, і за сам факт його неповноцінності. Якщо дитина єдина, то в ній одному все — сенс, біль, надії та розпач. А ще може впливати робота, невлаштоване особисте життя, купа турбот і внутрішня спустошеність.
Як проявляється гіперопіка
Гіперопіка може набувати різних форм. Залежно від цього погляди на дитини в батьків можуть бути різними.
1. Дитина – кришталева ваза
За нього дуже страшно. Здається, що він практично нежиттєздатний. Якщо його залишити одного, то все. Таке ставлення зустрічається або у тривожних батьків, або якщо з дитиною раптово трапляється лихо, наприклад психоз. Як би ні з того ні з сього років у 14–15. До того був звичайний підліток, який ходив у походи, закохувався, спілкувався, навчався. А потім божевілля та лікарня. Згодом все налагодилося, але у мами всередині щось надломилося. Встановлена рівновага здається дуже крихкою, ситуація ніби весь час висить на волосині. І ось уже мама не відходить від дівчинки ні на крок. Тримає її за руку, заглядає у вічі, підносить і прибирає. Адже психіка після психозу – це як рука після перелому, коли вже все зрослося і зняли гіпс. Емоції, воля, мислення у цей час ослаблені. Щоб вони відновилися, потрібне продумане навантаження, що постійно збільшується. До речі, фізична робота та самоорганізація у побуті в цьому випадку дуже корисні.
2. Дитина – скелет у шафі
За нього дико соромно через те, що він інший. Його хочеться сховати від усіх. Сім’я різко обмежує коло спілкування, дитину намагаються не брати на спільні свята, де будуть сторонні. З ним і на дитячий майданчик не ходять, адже там інші мами та їхні нормальні діти. Надалі — заняття з індивідуальної програми чи вдома, дистанційне навчання у коледжі чи вузі. Дитину не відпускають одного в магазин, а в метро з ним їздять лише у крайньому випадку. Така гіперопіка створює невидиму шафу, в якій захована дитина.
3. Дитина – скаковий кінь
В основі такого відношення — ставка на визначні здібності дитини на шкоду решті. Навіщо майбутньому шахісту чи вченому прибирати за собою, мити посуд, ходити до магазину? У нього просто на це немає часу, та й не це головне. Якось усі переживання та праці окупляться, з’являться гроші, слава, хатня робітниця. Нерідко так батьки ставляться до дитини-аутиста, що розвивається вкрай нерівномірно. На тлі загального відставання він помітно випереджає однолітків у чомусь одному. Але часто із віком це згладжується, а ставка батьків не спрацьовує.
4. Дитина – цап-відбувайло
Його вважають винуватцем надій, що розвалилися, не склалося життя. В основі такого відношення — образа на життя, що зганяється на дитині як на найлегшій мішені. Звичайно, такі переживання відкрито не виявляються. Один з поширених варіантів їх прикриття – невпинна турбота, покликана ще більше послабити, придушити і прив’язати до себе міцніше. Звісно, ці поділу дуже умовні. Дитина може переходити з однієї ролі в іншу або перебувати відразу в кількох. І, звичайно, у переважній більшості випадків ніхто свідомо не хоче завдати йому зла.
Як перестати опікуватися дитиною
Крок перший. Визнайте факт гіперопіки
Чесно зізнайтеся собі, що робите за дитину ті речі, з якими він цілком міг би впоратися без вашої допомоги.
Крок другий. Зрозумійте, навіщо ви це робите
Здавалося б, навіщо міняти систему, що склалася. Так, гіперопіка, але таке ставлення зберігалося роками і вже стало звичним. Поставте собі запитання: «Що стане з моєю дитиною, якщо я раптом важко захворію чи помру?» Адже це може статися будь-якої миті. На нього чекає психоневрологічний інтернат для хронічно психічно хворих. Жахливий результат для того, хто звик до любові, сім’ї та своїх речей. Зазвичай це змушує замислитись. Іноді допомагають нові стосунки, захоплення чи вагітність. Батькам стає шкода витрачати час на те, щоб нескінченно готувати та прибирати за підлітком. Якщо ви свідомо хочете змінити ситуацію, але самі не можете, спробуйте звернутися до психотерапевта. Величезну користь приносять групи для батьків дітей з ментальними особливостями. Багато хто там вперше відкрито обговорює проблеми взаємовідносин зі своєю дитиною, діляється досвідом, отримує підтримку.
Крок третій. Знайдіть мотивацію для дитини
Інтерес до освоєння навичок самообслуговування у побуті, природно, присутній лише у маленьких дітей. До підліткового віку ви можете розраховувати, що дитина слухатиметься вас тільки тому, що ви її батько. Але надалі при спробі його чогось навчити він, швидше за все, вас проігнорує чи навіть пошле. Тут добрий приклад однолітків чи вплив зовнішнього авторитету (друг сім’ї, вчитель, тренер). На короткий час мотиваторами можуть виступати кишенькові гроші, бажана покупка або розваги, доступні після виконання домашнього обов’язку. Але якщо цим зловживати, апетити дитини швидко зростуть, а ресурси батьків вичерпаються. І тут допоможе практика соціального тренерства. Молоді люди, які зіткнулися з душевним розладом і успішно справляються з його наслідками, стають соціальними тренерами для своїх ровесників або молодших дітей. Вони допомагають їм освоювати навички приготування, прибирання, догляду за собою. Крім того, паралельно вони спілкуються та обговорюють важливі речі.
Крок четвертий. Не поспішайте і навчайте дитину поступово
Щоб дитина з ментальними особливостями освоїла здається нам простим навик, потрібно розбити його на кілька більш простих піднавичок. Наприклад, щоб навчити підлітка самого купувати в магазині, почніть з походу в кіоск. Вирушайте разом з дитиною та попросіть її купити одну річ. Він сам повинен віддати продавцю гроші та запитати необхідне. Якщо є проблеми з рахунком, спочатку обговоріть, скільки коштує предмет і скільки у нього з собою грошей. Нехай він самостійно придбає те, що потрібно. Кожен крок недостатньо виконати лише один раз. Потрібні закріплення та повтори. Паралельно дитина ходитиме з вами до найближчого супермаркету. Спочатку складіть список продуктів і оберіть їх. Попросіть дитину оплатити покупки, але залишайтеся поряд. Потім відправте його одного за продуктами, але чекайте на виході. Наступний крок – чекайте його вже в машині чи вдома. Потім ви можете спробувати сходити в інший магазин і попросити дитину самостійно скласти список покупок. У кожному випадку будуть свої нюанси в залежності від того, які проблеми виникнуть. Але будь-яку перешкоду можна обійти, розбивши її на дрібніші та простіші завдання.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
