Якось вчителька математики з Міннесоти дала учням таке завдання: скласти список класу, подумати, що найбільше подобається у кожному з однокласників, і записати цю якість навпроти його прізвища. Наприкінці уроку вона зібрала списки. Це було у п'ятницю. За вихідні вона опрацювала результати і в понеділок роздала кожному учневі листок, на якому перерахувала все те, що помітили однокласники. Хлопці читали, то тут, то там чути шепіт: «Невже це все про мене? Я не знав, що мене так люблять». Вони не обговорювали результатів у класі, але вчителька знала: вона досягла мети. Її учні повірили у себе. Через кілька років один із цих хлопців загинув у В'єтнамі. Його ховали на батьківщині, у Міннесоті. З ним прийшли попрощатися друзі, колишні однокласники, вчителі. На поминках його батько підійшов до вчительки математики: — Я хочу показати вам дещо. — З гаманця він дістав складений вчетверо потертий на згинах листок. Було видно, що його багато разів читали та перечитували. — Це знайшли у речах сина. Він не розлучався з ним. Дізнаєтесь? Він простяг папір їй. Це був список позитивних якостей, які помітили у його сина однокласники. — Дуже вам дякую, — сказала його мати. — Наш син так цим дорожив. І тут трапилося дивне: один за одним однокласники діставали такі ж аркуші. Багато хто завжди тримав їх при собі, в гаманцях. Хтось навіть зберігав свій у сімейному альбомі. Один із них сказав: — Ми всі зберегли ці списки. Хіба ж можна таке викинути?
Джерело: fit4brain.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
