З життя аварійника Приїжджаємо до бабусі. (Років під 70). Проводить на кухню. На згоні (опалення) прив'язана ганчірочка і нею вода стікає у банку. – Бабуся, давно тече? – Так уже три дні. – А що не подзвонили? – Ну че дзвонити, відволікати, може ви комусь потрібніше, а мені терпиться. Переглянулись із напарником, один одного зрозуміли. Скинули стояк, поміняли згін. Бабуся: — Ой, дякую синки, бо вже другу ніч не сплю. Усю дорогу назад з напарником мовчали. Заявка до діда. Заходимо. Квартира майже порожня, в сенсі меблів, вбиральня, телевізор, диван, стілець. Та на кухні стіл зі стільцем та холодильник. Зустрічаються аскети. Робимо усі справи, збираємося йти. Дідусь: — Синки, зачекайте. Поліз у гардероб, (майнув костюм з таким іконостасом !!!!!!, у сенсі з нагородами) дістає пляшку горілки. 3.62!!!! із зеленою етиточкою!!! (Діло було в 98) — Дідусю, не треба нам! – А я не вам! Сідайте. Мало не силою заштовхує на кухню. Відкриває, наливає. – Синки, один я залишився. Син загинув, бабка померла, сам не дочекаюся колись туди. Сьогодні син має день народження. По сто грам. За Кільку. Напарник із дідусем мовчки випили. – Візьміть пляшку. Я ж раз на рік, за Кольку випиваю, пропаде, адже вилию. На роботі хлопців почастуйте. Сказати, що нам було хрінова, це ні про що не сказати. Потрапляємо на заявку – текти згону. Дідусь, років під 80, бабуся таких же років. Бабуся: — синки, та ми б не викликали, дід би сам зробив, та слабенький став, захворів. – Бабуся, все зробимо. Пішли перекривати стояк, а він не перекривається. Квартира на 3 поверсі. Вирішуємо підвісити будинок. Все готуємо. Такі заявки робляться довго, близько 1.5 – 2 години. Дзвонимо диспетчеру, так і так. Дала добро. Один у підвал, інший у квартирі. Поки скинули, замінили, запустили хату. Уклалися трохи більше години. Збираємо інструмент, прямуємо до дверей. – Синки, йдіть сюди. Дідусь заводить нас на кухню. Стіл накритий. Якось відмовилися. Ідуть люди похилого віку. Золоте покоління.
Джерело: pandda.online
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
