Ми довіряємо їм своїх дітей, звикли вважати їх авторитетами, часто забуваючи, що вони такі самі люди, як і ми. Вчителі теж можуть бути у поганому настрої, упереджені, і в результаті зривати свій гнів на наших дітях, переходити межі. Саме тому важливо бути адвокатом для своєї дитини, вважає наш колумніст Олексій Бєляков. Напевно, я вимовлю саму антипедагогічну річ у світі. Якщо вашу дитину лають у школі, ніколи з ходу не приймайте сторону вчителя. Не кидайтеся на свою дитину за компанію з учителем, хоч би що він накоїв. Чи не робить домашнє завдання? Ой, страшний злочин, то робіть завдання разом. Хуліганив у класі? Жах-жах, але взагалі нічого страшного. Справжній жах, коли над дитиною нависає грізний учитель та страшні батьки. Він один. І порятунку немає. Усі його звинувачують. Навіть у маніяків на суді завжди є адвокати, а тут стоїть цей нещасний, який не вивчив якийсь безглуздий вірш, і світ перетворився на пекло. До біса! Ви – його єдиний та головний адвокат. Вчителям не завжди є справа до душевних вібрацій, у них навчальний процес, перевірка зошитів, інспектори з департаменту освіти та ще й своя родина. Якщо вчитель лає дитину, ви не повинні робити те саме. Вчительського гніву достатньо. Не треба кричати на весь будинок: "Хто з тебе виросте, все пропало!" Нічого не пропало, якщо ви поряд, якщо кажете спокійно, доброзичливо, іронічно. Дитина вже пережила стрес, навіщо розтягувати «катування»? Він уже не слухає вас, не розуміє сенсу пустих слів, він просто розгублений і наляканий. Ваша дитина – найкраща у світі. І крапка. Вчителі приходять та йдуть, дитина завжди з вами. Понад те, іноді варто охолонути самого педагога. Вони люди нервові, самі себе часом не стримують, принижують наших дітей. Я дуже ціную педагогів, сам працював у школі, знаю цю дику працю. Але знаю й інше, як вони можуть мучити та ображати, іноді без особливого приводу. Просто дратує вчительку трохи розсіяна дівчинка. Бісить загадковою посмішкою, смішними значками на куртці, красивим густим волоссям. Усі люди, всі слабкі. У батьків найчастіше первісний страх перед учителями. Я вже надивився на них на батьківських зборах. Найрозкутіші й найлихіші матусі перетворюються на блідих овечок: «Ви нас вибачте, ми більше не будетеем…» Але ж вчителі – ви здивуєтеся – теж роблять педагогічні помилки. Іноді свідомо. А матуся бліє, не заперечує, вчитель зовсім пускається на всі тяжкі: ніхто її не зупинить. Дурниця! Ви, батьки, і зупиніть. Приходьте і говоріть наодинці з учителем: спокійно, діловито, суворо. Кожною фразою даючи зрозуміти: ви не віддасте свою дитинку «на поживу». Вчитель таке оцінить. Перед ним не навіжена матуся, а адвокат своєї дитини. Найкраще, якщо взагалі прийде тато. Нефіга виливати і говорити, що втомився. Батьки діють на училок благотворно. Мій син ріс непростим хлопчиком. Вибуховим, примхливим, упертим. Змінив чотири школи. Коли його виганяли з чергової (погано вчився, з математикою біда), директорка сердито нам із дружиною пояснювала, який він жахливий хлопчик. Дружина вмовляла його залишити – аж ніяк. Вийшла у сльозах. І тут я їй сказав: «Перестань! Хто нам ця тітка? Що нам ця школа? Забираємо документи та вистачить! Його все одно тут шпигатимуть, навіщо йому це треба?» У дитини буде ще стільки проблем. Поки він із вами, ви повинні оберігати його від світу. Так, лаяти, сердитись, бурчати, але оберігати Мені раптом стало дико шкода свого сина. Запізніло шкода, йому було вже років з дванадцять. І до цього ми, батьки, самі шпигали його слідом за вчителями. Ти не знаєш таблицю множення! З тебе нічого не вийде! Ми були дурнями. Ми мали його захищати. Йому зараз уже 21, чудовий хлопець, щосили працює, ніжно любить свою дівчину, носить її на руках. А дитячі образи на батьків залишились. Ні, у нас прекрасні стосунки, він завжди готовий допомогти, бо дуже хороша людина. Але образи – так, лишилися. Він так і не вивчив таблицю множення і що? Пропади пропадом це «сім'ю сім». Захищати дитину – ось вся проста математика, ось справжнє двічі два. Він матиме ще стільки проблем. Поки він із вами, ви повинні оберігати його від світу. Так, лаяти, сердитись, бурчати, як без цього? Але оберігати. Тому що він найкращий у світі. Ні, він не виросте мерзотником і егоїстом. Мерзотники якраз виростають, коли дітей не люблять. Коли навколо вороги і маленька людина хитрує, юлить, пристосовується до поганого світу. У сім'ї треба вміти лаяти. Якщо один лає, другий захищає. Що б дитина не здивувала Та й у сім'ї треба вміти лаяти. Саме вміти. Я знав одну чудову сім'ю, батьків мого друга. Взагалі, вони були люди галасливі, просто як з італійського кіно. Сина лаяли, і було за що: хлопчик розсіяний, губив то куртки, то велосипеди. А цей жебрак радянський час, розкидатися куртками не варто. Але вони мали святе правило: якщо один лає, другий захищає. Що б син не здивував. Ні, під час конфліктів ніхто з батьків не підморгував один одному: "Давай, вставай на захист!" Це відбувалося природно. У наших сім'ях на дитину накидаються дружно, скопом, безжально. Мама, тату, якщо є бабуся – бабуся також. Покричати ми всі любимо, у цьому є дивний болісний кайф. Потворна педагогіка. Але нічого корисного з цього пекла дитина не винесе. Йому хочеться сховатись під диван і провести там все життя. Хоча б один захисник завжди має бути, який обійме дитину і скаже іншим: «Досить! Я з ним поговорю спокійно». Тоді світ для дитини гармонізується. Тоді ви і є сім'я і ваша дитина – найкраща у світі. Завжди найкращий.
Джерело: okok.life
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
