Є такі жінки, котрі вже не бояться. Яким уже пізно боятися.
Є такі жінки, котрі вже не бояться. Яким уже пізно боятися. Боятися не сподобатися. Не відповідати. Не знати. Не встигнути. Чи не вміти пекти наполеон. Готувати плов. Правильно малювати стрілки. Вони не бояться перепитати. Виглядати безглуздо. Їм є, що вдягнути до літа. Восени також. І це не є проблемою. У їхньому житті все менше прогалин. Вже не страшно не по прямій. Можуть криво. Знають, що гарно – це всередині. Вони не бояться потонути. Бо давно мешкають на глибині. Чи не соромляться плакати. Від горя та радості. Сміятися від цього теж уміють. Їм уже пізно боятися сивини. Зморшок. Вони не перші. І тепер все від посмішки. Їм уже пізно боятись, що подумають. Колеги. Свекруха. Люди. Їм давним-давно пофіг чи мите. Очищене. З глютеном чи без. Вони їдять те, що хочуть. Їм уже не страшно це робити вночі. І зовсім не соромно. Вони знають, що курити та пити – не шкідливо. Шкідливо – не дихати. Не хотіти. Їм байдуже. Прийшов він о 18:30 чи 21:00. Якщо він кохає. І поспішає. Головне – він є. Вони вже не бояться бути самі. Вміють не бачити того, хто не помічає. Відходити від того, хто відштовхує. Їм є що сказати. Є про що мовчати. Про що молитися. У них все від душі. Вони — чиясь віддушина. Їм не страшно здатися безглуздими. Товстими. Худими. Вони давно перестали здаватися. І почали бути. Робити те, що люблять. Кохати того, хто любить. Спати з тим з ким не заснеш. Навіть якщо дуже хочеться. Говорити прямо. Чи не накручувати. Кудрі. Себе. Чи не випрямляти локони. Але спину тримати рівно. Дивитися крізь пальці на дурнів. Прислухатись до тиші. Гіркий шоколад для них солодкий. Вони вміють цінувати час. Ранок. День. Ніч. Вони не змушують дочку. Чи не наставляють сина. Вони зайняті справою. Своїм. Вони вміють бути із собою. Собою. Вони вже не звинувачують батька. Люблять маму. Вони не бояться померти. Бо живуть. Є жінки, яким пізно боятися. Мені ще рано. Або страшно.
Джерело: www.cluber.com.ua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
