Теорія розбитих вікон спочатку була сформульована для кримінології, але її дія поширюється на всі боки нашого життя. Ми можемо помічати її прояви буквально щодня. Типовий приклад її дії, який наводили самі автори теорії, американські соціологи Джеймс Вілсон та Джордж Келлінг: «Якщо в будівлі розбито одне скло, і ніхто його не замінює, то через деякий час у цій будівлі не залишиться жодного цілого вікна». Іншими словами, явні ознаки безладдя та недотримання людьми прийнятих норм поведінки провокують оточуючих теж забути про правила. В результаті ланцюгової реакції, що виникає, «пристойний» міський район може швидко перетворитися на клоаку, де людям страшно виходити на вулицю. Психологічний механізм такої провокації на побутовому рівні ілюструється фразою: "Якщо іншим можна, то чому мені не можна?" — коли людина бачить, що скоєні іншими порушення правил не припиняються, вона перестає вважати правила (причому як ті, порушення яких він спостерігав, а й будь-які інші) обов'язковими собі. У цьому умовна середня планка «допустимого порушення» у суспільстві постійно знижується, рано чи пізно призводячи до збільшення числа серйозних злочинів.
Досвід нью-йоркського метро
У той самий час, якщо активно боротися з дрібними правопорушеннями і карати порушників навіть незначних правил, то суспільстві створюється атмосфера нетерпимості до порушень загалом: як дрібним, і великим. Ця теорія неодноразово знаходила застосування практично. Наприклад, у середині 1980-х у нью-йоркському метрополітені змінилося керівництво. Новий директор Девід Ганн розпочав боротьбу проти графіті. Не можна сказати, що вся міська громадськість зраділа ідеї: «Хлопче, займися серйозними питаннями – технічними проблемами, пожежною безпекою, злочинністю. Не витрачай наші гроші на дурницю!». Але Ганн був наполегливим: «Графіті — це символ краху системи. Якщо розпочинати процес перебудови організації, то першою має стати перемога над графіті. Не вигравши цієї битви, жодні реформи не відбудуться. Ми готові впровадити нові поїзди вартістю 10 млн доларів кожен, але якщо ми не захистимо їх від вандалізму, відомо, що вийде. Вони протримаються один день, а потім їх понівечать». І Ганн дав команду очищати вагони. Маршрут за маршрутом. Склад за складом. Кожен чортів вагон, кожен божий день. "Для нас це було як релігійне дійство", – розповідав він пізніше. Наприкінці маршрутів встановили мийні пункти. Якщо вагон приходив із написами на стінах, малюнки змивалися під час розвороту, інакше вагон взагалі виводили з експлуатації. Брудні вагони, з яких ще не змили графіті, у жодному разі не змішувалися з чистими. Ганн доносив до вандалів чітке послання. «Ми мали депо в Гарлемі, де вагони стояли вночі, — розповідав він. — Першої ж ночі з'явилися тінейджери і заляпали стіни вагонів білою фарбою. Наступної ночі, коли фарба висохла, вони прийшли і обвели контури, а за добу все це розфарбовували. Тобто вони працювали 3 ночі. Ми чекали, коли вони закінчать свою роботу. Потім ми взяли валики та все зафарбували. Хлопці засмутилися до сліз, але все було зафарбовано знизу догори. Це було наше послання для них: «Хочете витратити 3 ночі на те, щоб спотворити поїзд? Давайте. Але цього ніхто не побачить. Другим пунктом у роботі нового керівництва була боротьба з безквитками – адже це теж сигнал того, що в системі немає порядку. Люди вирішували, що якщо хтось не платить, вони теж не будуть, і проблема росла як снігова куля. А 1990 року на посаду начальника транспортної поліції був найнятий Вільям Браттон. Що зробив Браттон? Він виставив біля турнікетів по 10 перевдягнених поліцейських. Вони вихоплювали «зайців», одягали на них наручники та вишиковували в ланцюжок на платформі. Після цього їх проводили до поліцейського автобуса, де обшукували, знімали відбитки пальців та пробивали по базі даних. У багатьох при собі виявлялася зброя. В інших виявилися проблеми із законом. «Для копів це стало справжнім Ельдорадо, – розповідав Браттон. — Кожне затримання було схоже на пакет із поп-корном, у якому лежить сюрприз. Що за іграшка мені зараз потрапить? Пістолет? Ніж? Чи є дозвіл? Ого, та за тобою вбивство!.. Досить швидко погані хлопці порозумнішали, почали залишати зброю вдома і оплачувати проїзд». У 1994 році мером Нью-Йорка обрано Рудольфа Джуліані. Він забрав Браттона з транспортного керування та призначив шефом поліції міста. Він дав команду розвинути стратегію в масштабах усього міста, ланцюгову реакцію зупинили і наскрізь кримінальний Нью-Йорк до кінця 1990-х став найбезпечнішим мегаполісом Америки.
Як працює теорія
Соціологи університету Гронінгена (Нідерланди) провели серію експериментів, які показали, що люди частіше порушують прийняті норми поведінки, коли бачать, що інші теж так чинять. При цьому поганий приклад трактується широко: бачачи, що порушується одне з прийнятих правил, люди дозволяють собі порушувати й інші норми, а почуття безкарності посилає сигнал, що закликає до більш небезпечних злочинів. Якщо в будівлі розбито вікно, його потрібно якнайшвидше замінити на нове. Якщо на тротуарі або алеї з'являється сміття, його необхідно прибрати, не чекаючи, коли люди почнуть викидати на дорогу старі меблі або радіоактивні відходи. Перший експеримент провели на велопарковці біля магазину. Прибрали всі урни та повісили на кермі велосипедів рекламні листівки. Виходить, що люди могли забрати листівку із собою або викинути просто на вулиці. Важливо, що спочатку стіна магазину була чистою — стояв знак, що забороняє малювати. З 77 велосипедистів лише 25 повелися некультурно — це 33% від загальної кількості. Потім експеримент повторили, за такої ж погоди і водночас дня, але стіну розмальовували беззмістовними малюнками. Цього разу насмітило вже 69% велосипедистів. Таким чином, порушення заборони малювати на стінах виявилося серйозним стимулом, який провокував людей порушувати інше правило – не смітити на вулицях. Другий експеримент повинен був показати, чи справедлива теорія розбитих вікон тільки для загальноприйнятих норм чи поширюється і на локальні правила, встановлені для певної ситуації або місця. Дослідники перегородили головний вхід на автомобільне паркування парканом, в якому залишили широку щілину. Поруч із нею повісили знак «Вхід заборонено, обхід за 200 м праворуч» та табличку «Забороняється пристібати велосипеди до паркану». Досвід знову проводили у двох варіантах: "порядок дотриманий" і "порядок порушений". У першому випадку за метр від паркану стояли чотири велосипеди, явно до нього не пристебнуті. У другому випадку ті ж велосипеди пристебнули до огорожі. Результат знову виявився позитивним: у ситуації «порядок дотримано» в дірку пролізли лише 27% автовласників, а в ситуації «порядок порушено» — 82%. Третій експеримент проводили у підземному паркуванні біля супермаркету, де висіло велике та добре помітне оголошення «Будь ласка, повертайте взяті з магазину візки». У ситуації «порядок дотримано» на парковці не було візків, у ситуації «порядок порушено» там знаходилися чотири візки. Їхні ручки дослідники завбачливо вимазали мазутом, щоб у відвідувачів не виникло бажання ними скористатися. До машин прикріплювали такі ж папірці, як у першому експерименті. Результат вийшов аналогічний: у першій ситуації кинули папірець на землю 30% водіїв, у другій – 58%. Четвертий експеримент нагадував перший, але ознаки порушення норм іншими людьми були не візуальними, а звуковими. У Нідерландах закон забороняє використання петард та феєрверків у передноворічні тижні (порушників штрафують). Цей закон усім чудово відомий. Виявилося, що велосипедисти набагато частіше кидають папірці на землю, якщо чують звук петард, що розриваються. У п'ятому та шостому експериментах людей провокували на дрібну крадіжку. З поштової скриньки стирчав конверт із прозорим віконцем, з якого виднілася купюра у 5 євро. Експериментатори стежили за людьми, що проходять повз, підраховуючи кількість крадіжок. У ситуації «порядок дотримано» поштова скринька була чиста, і сміття навколо не було. У ситуації «порядок порушений» або скринька була розмальована безглуздими графіті, або кругом валялося сміття. Результати і цього разу виявилися вельми переконливими. У ситуації «порядок дотримано» лише 13% перехожих надали спокусливий конверт. Проте з розмальованої скриньки конверт вкрали 27% перехожих, а розкидане сміття спровокувало на крадіжку 25% людей. Таким чином, безглузді написи або розкидане сміття збільшує кількість крадіжок удвічі. Ці прості досліди показують: порушення суспільних норм може наростати, як снігова куля, і боротися потрібно з найпершими проявами. Антисуспільна поведінка може швидко стати звичною для багатьох, і тоді система почне підтримувати сама себе. І кожен із нас повинен мати на увазі: кидаючи на газон банку з-під газування або виводячи на стіні непристойне слово, ми сприяємо зростанню злочинності та примноженню загального свинства.
Джерело: interesno.cc
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
