Він купував їй теплі шкарпетки, А вранці приносив чашку чаю. Вдень, ніби помираючи від туги , Строчив їй повідомлення «Я сумую». Вона його любила обіймати І часто з півслова розуміла, Боялася дуже сильно втратити, А вночі поправляла ковдру. Якось їхня доля роз'єднала, Причина – збіг або випадок. Вона себе за щось звинуватила, А він вирішив «залиш її, не муч». І далі лише велика відстань, Не віриться, але так воно і було, Таке ось погане випробування, А він любив, як і вона кохала. Так, час допомагає, але не лікує, Адже як вони безглуздо розійшлися … Але … судилася одного разу зустріч, Очі зустрілися і обнялися. Таке долі благословення: Він знову приносив їй вранці чай. А вдень вона писала повідомлення «Я чекаю на тебе, коханий, не нудь». Як часто це у світі відбувається, Що для того, щоб щасливим жити, Доля людей то зводить, то розводить Адже щастя теж треба заслужити. © Максимова Валері
Джерело: fit4brain.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
