Хрюня Відпочивав у селі біля тещі. На другий день виходжу у двір, бачу — стоїть порося і їсть із собачої миски, собака досить зла, на нього нуль уваги. Я вирішив, що це наша худоба спробував загнати порося в хлів, підкрався до нього і тут він обернувся (такої пики я не бачив навіть у кіно, під оком чорна пляма, а в очах такі бесінята). Ухилившись від мене, він рвонув з двору, голосно повищуючи… Я до тещі — так мовляв і так, утік наш свин. Вона регоче. Так я познайомився з місцевою пам'яткою Хрюней. Жило це порося на краю села в Івана, мужика дуже доброго, самотнього, але частенько іде в тижневий запій, і щоб не дати зітхнути голодною смертю, вся домашня живність мала вільний вхід-вихід із двору Івана. Особливо це подобалося Хрюне. Був у його характері такий пофігізм, за який любило його все село. Носилося це диво весь день, з ранку з малечею купатися на річку попереду всіх, вони йому з дому пиріжків, хліба тягнуть, за це він смішить до упаду (з вереском у воду — це про нього). Діти в ньому душі не чули, в обід з мужиками за магазином пиво п'є вони з ним закусом діляться. Сидить він на траві поруч із ними, слухає. Розкаже хтось свіжий анекдот — усі іржуть, а він п'ятачок у землю уткне і давай весело так хрюкати (сам багато разів був присутній), що всі покотом лежали. Дружив він як не дивно з усіма собаками не дивлячись на породу і вдачу, а ось кішок не любив страшно і ганявся за ними. Ближче до осені підріс він і з'явився на його боках напис фарбою «СКАЖИ САЛУ – НІ»!
Джерело: pandda.online
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
