– Деє-дааа! Діє-даа! Де-даааа! — маленька Риточка надривалася вже кілька хвилин, ні в яку не бажаючи засинати.
Старий Моня голосно зітхнув, поставив на столик свою щовечірню склянку кефіру і повернувся до дружини, яка чаклувала з праскою над купою свіжого дитячого одягу. — Бася, Мейделе, таки підійди до внучки, поки вона, не дай Боже, не охрипла від своїх пісень, як старий биндюжник на поминках портового пуриця! Інакше я не знаю, що ти співатимеш її матері, коли вона вирве мені останній золотий зуб за такий цурес! Бася поставила праску на дошку та випливла з вітальні. Деякий час із Риточчиної спальні долинало воркування, а потім Ріточкін голос знову завів своє «Де-дааа! Діє-даа!». Бася беззастережно капітулювала: — Все! Ша! Я вже йду за цим лінивим старпером, твоїм дідом, який дістався тобі за те, що ти так погано їсти! — Бася вийшла зі спальні, бурчачи собі під ніс. — А мені він за шо дістався, я себе питаю? Щоб звести мене в могилу і привести в будинок гойку, я собі кажу. Чи я не знаю цього старого єврея. Він собі думає, що він молодий Соломон у гаремі. Так він собі думає… Вона попливла назад у вітальню і звернулася до чоловіка: — Моня, щоб ти скис! — і Бася «перейшла на ідиш, шобі фейгеле не зрозуміла», — я таки скажу тобі дер лагідний зительворт! Ейфеле просить дер бобе-майсі. Так піднеси свій альте тухес і скажи їй дер майсе. Що тобі так важко? Ти годинами труїш майси з цим твоїм дер міліціонером з цвай поверх за ди флаш шмурдяка, який варить ця курве, його дружина! — Ой-вей, Бася, порожній коп! Що таке ти говориш при дитині! Вона ж убирає на ходу, щоб вона так їла котлеткес, як вона чує і запам'ятовує цих твоїх дурниць! Я таки піду сказати фейгеле дер майсе, ніж слухати, як ти не любиш людину тільки за те, що твій покійний дідусь таки відвідував синагогу! Моня, крекчучи, вибрався з крісла, запахнув фланелевий халат і рішуче зашаркав до Риточчиної спальні. Проте на порозі він несподівано зупинився і обернувся до дружини: — Слухай, Бася… А яку казку їй сказати? Що я знаю які тепер казки? — Ой, скажи їй якусь приємну майсу. Дитині все одно, вона просто хоче чути твій голос. Вона ж слухає твій голос чотири роки, а не сорок із лишком років і ще не знає, що від цього голосу можна повіситися. Моня закотив очі і демонстративно зітхнув. Але відповідати дружині не став — Риточкіне «Деє-дааа!» набуло інтонації свисту падаючого фугаса. Він увійшов у спальню, присів на край внучкиної тахти і ніжно погладив Риточку по ручці. — Ну, моя радість, яку казку дідусь повинен тобі сказати, щоб ти вже заснула і таки зовсім трохи помовчала до ранку, дай тобі Бог ніколи не знати, що таке безсоння? – Про вовка хочу! – Вимогливо повідомила онука. — Навіщо тобі за вовка? — здивувався Моня. — Він цілий день носиться брудним своїм лісом, їсть всяку гидоту і не любить дідуся. Я краще скажу тобі за одну дуже розумну дівчинку, яка добре поводилася і таки вдало одружилася з одним дуже багатим ювеліром, який таки носив її на руках і здував усі порошинки… — Про вовка-аааа, про вовка-ааа! – захникала Риточка. – Бася! — Моня визирнув зі спальні. — Вона таки хоче казку за вовка. Що ми знаємо за вовка? – Ну як, шо? Моня, там, здається, був вовк, який їв драй штуки поросят… — Навіщо дитині така страшна казка? Навіщо їй знати, як болить шлунок після свинини, навіть якщо ця жінка, її мати давно забула за кошерну їжу? Вона думає, що може їсти що потрапило, як ці здорові гої. Так ці здорові гої можуть їсти огірок з молоком і при цьому відкрито сміятися в обличчя розладу шлунка. Хоча їсти те, що готує твоя тітка Циля, безкарно не зможуть навіть найздоровіші гої… — Деє-дааа! Про вовка-аааа! – Бася?! — Ой, скажи їй за цю дівчинку в червоній беретці. Яка носила бабусі пиріжок. Там був вовк? — По-моєму був, але він теж з'їв якусь отруту і йому потім було ніш-гіт із животом? Чи ні? Таки я не пам'ятаю… Ні, таки я пам'ятаю, але не всі. Але я спробую… Слухай моя радість. Жила-була бабуся. І ось вона сказала своїй доньці: «Дочко! Чи тобі не соромно? Я все життя надриваюся, щоб ти стала пристойною людиною, то я таки можу коли-небудь побачити від тебе трошки нахес?» Ну так та взяла і спекла для бабусі трошки пиріжок. Але цього мало — їх ще треба було віднести до бабусі. Цих дітей ніколи немає, щоб відвідати старих батьків. Вони ж приходять тільки коли їм знову потрібні гелти. Тоді вони згадують про тата та маму. Ти ж будеш приходити до діда просто так, так, моє життя? А не тільки коли у твоєї мами станеться черговий гелібте і вона намилиться на прогулянку! Ти ж приходитимеш, правда? А дідусь завжди дасть тобі трішки гелт, ніби ти ні в чому собі не відмовляла! Бася з'явилася в дверях і «навела порядок»: — Моню, скажи вже за червону беретку і цього шлімазла вовка! Що ти крутиш ейр бідній дівчинці? Їй не треба знати про що ти думаєш за свою безглузду дочку, їй треба знати про ту майсу, яку ти ніяк не скажеш! Дай дитині заснути! Ти сорок шість років не даєш спати мені, то пошкодуй хоч дитину! – Ша, Бася! Ша! Що ти репетуєш, як торговець дер нашварг у Хануку біля синагоги? Дай мені трохи тиші, то я таки скажу за вовка. А чому вовк шлімазл? Я ніколи не чув за вовка щоб він був шлімазл? — Моня, він шлімазл, бо ти шлимазл. Ви близнюки, Моня, і ви обоє вічно думаєте за якісь гешефти, від яких, крім каменя, в нирках нічого не виходить. Навіщо цей сірий хуліган прив'язався до бідної дівчинки? Навіщо тобі ця білобриса шикс з драй поверх? Що ти до неї причепився? Що ти можеш їй запропонувати? Твій геморой? Він таки та в тебе великий, але з іншого боку і самотній жінці цього може здатися мало. — Бася, мейделе, чи ти одразу замовчиш свій писк, чи я завтра поїду в Магадан, але вже не з власної волі. Де ти слухала цих гидот? Ти знову висіла на телефоні з твоєю сестрою Цілею, щоб мені мати ранковий стілець так само легко, як вона завжди бреше?! Вийди з кімнати, дай мені сказати за вовка! — Про беретку не забудь, ловелас із шишками! — Бася гордо покинула дверний отвір, як завжди залишивши за собою останнє слово. Моня повернувся до онучки і продовжив: — Ну так і ось же… Так ця донька, її мама, покликала свою доньку, її онучку і сказала їй віднести пиріжок її бабусі. І вона сказала їй: «Ой, на вулиці так холодно, що порівняно з тим, що там, у нашому холодильнику таки можна кип'ятити борщ. Так ти подумай своєю головою, що тобі вдягти на свою голову і візьми таки ту червону беретку, яку подарувала тобі твоя бабуся на мій день народження, хоч я просила грошима». З того часу, моє життя, воно її тільки так і називало — «Червона Беретка твоєї бабусі». Дівчинка одягла беретку, взяла пиріжок і таки пішла до бабусі. Ти ще не спиш? Боже мій, я вже півночі кажу тобі майсу, а ти така ж вдячна, як твоя чудова мати та її чудова мати. Що ж ти ще хочеш почути?! — А де про вовка, діду? — спитала Риточка, яка покликала всю свою шкідливість на допомогу у боротьбі зі сном. — Ой-вей, Бася? Такі шо там із вовком? Там взагалі був вовк, я вже не впевнений? — Моня, він там був і був такий самий шлімазл, як ти, і мав ті ж цуреси, шо і ти! — Ой, що ти кажеш?! І це тепер називається дитяча казка? Вовк із гемороєм?! Боже ж мій, щоб я так жив… — Який геморой, Моню? До чого тут геморой? Чим ти думаєш – своїми шишками сам знаєш де?! У нього не був геморой! У нього було ще гірше. – Мейделе, не лякай мене – у мене хворе серце! Ще гірше?! Він шо — таки був одружений з твоєю сестрою Цилем?! Бідний беззахисний хижак! Як я скажу такі жахи чотирирічній дитині?! — Моню, слухай сюди і не зли мене на ніч, якщо ця ніч не хоче стати останньою, щоб ти був здоровий до ста двадцяти, а інакше хто ж мене поховає і одружиться за цю білобрису гойку з драй поверх, щоб мені не дожити до такого ганьби! Цей вовк мав твої цурес — він був глухий, сліпий і весь час говорив усілякі дурниці. Таки скажи вже дитині майсу! Ну? Давай – "Вовк, вовк, а шо в тебе з очима?"! — Ой, я вже згадав! Слухай, моє маленьке, слухай моє життя. Такий вовк шо-то мав з цією твоєю тіткою Цілей, інакше звідки ж він дізнався про пиріжкес і вже чекав на дівчинку, голодний, як твоя бабуся після великоднього обіду у тієї ж тітки Цілі? — Моня, ти таки вирішив злити мене на ніч, так? — знову почувся Басин голос. – Я шо тобі сказала?! Замовкни свій писк і скажи вже «Вовк, вовк, а шо в тебе з очима?»! Моня приречено підхопив: — То ця Червона Беретка увійшла й питає: «Вовк, а шо в тебе з очима?». «А шо в мене з очима?» – Відповідає вовк. — Що тобі не так з моїми очима?! Кого ти слухаєш – твою бабусю? Катаракти? Ін хулем! Таки я чудово бачу, навіть коли твоя бабуся робить мені фінстер в обидва ока!» – «А шо в тебе з вухами?»! — знову підказала Бася. – «А шо в тебе з вухами?» — послухався Моня, — спитала тоді Беретка. «А що у мене з вухами?!» – відповів вовк. – «Я чудово чую. Я навіть чув, як твоя бабуся прошепотіла тобі в сусідній кімнаті про поліпи. Такі якісь поліпи?! У мене чудовий слух! І щоб ви все собі так і знали…» — Моня! — перервала «репліку вовка» Бася. — «А шо в тебе із зубами?!» — А шо в мене із зубами? — злякався Моня. — Що вже таке? Коронка загубилася? – Та не в тебе! У вовка! – У-у-уфф! Ви таки доведете мене до інфаркту цими безглуздими казками! Ти шо — одразу не могла сказати?! Ну, слухай моє життя. Так вона йому каже: «А шо таке в тебе із зубами?!» А вовк їй відповідає: «А шо в мене із зубами?!». Так Беретка йому теж відповідає: А чому ти питаєш? Ти шо – не бачиш? Чи таки не чуєш?» І що ти думаєш, моє життя? Що таки відповів вовк? І як він уже пошкодував, що таки з'їв бабусю? Риточка? Риточка? Ой, вона таки заснула, моя фейгеле. Моня встав, поправив ковдру, обережно, не дихаючи, легенько торкнувся губами лобика сплячої внучки і навшпиньки вийшов зі спальні, безшумно зачинивши за собою двері. – Бася? Вона заснула. Що я тобі казав? Їй треба твої майси? Їй зовсім не цікаво про вовка, тим більше, що ти хіба даси сказати хоч слово? Розумна дівчинка, як її дідусь. Завтра я таки розповім їй про ювеліра, хай дитина потішиться. Все, я дуже втомився, навіть кефір допити немає сил. Ой-вей, я таки вже не хлопчик… У спальні, лежачи в ліжку поряд із чоловіком, Бася поверталася з боку на бік, влаштовуючись, і вже напівсонно промовила: — Моня, ти таки шлімазл. Ти навіть майсу сказати не можеш, щоб тебе хотілося послухати. Мені ціни нема, ти хоч розумієш? Сорок шість років, подумати тільки! Моня обернувся до дружини і поцілував її в щоку. — Знаєш, Бася. Я таки згадав, яку отруту з'їв той вовк… У червоній беретці. Такі я розумію за його живіт. Краще б він просто помер… Спи вже, Мейдел! Завтра вранці я, дай Боже, розплющу очі і знову буду терпіти тебе, щоб ти була здорова до ста двадцяти. Так дай мені, нарешті, трошки тієї дорогоцінної тиші, яка відрізняється від цвинтаря твоїм могутнім хропінням! Примітки альте — старий бобе-майса — казка, плітка гелібте — коханець гелт — гроші зительворт — лайка ін хулем — у сні мейделі — дівчина нахес — щастя нашварг — ласощі ніш-гіт — недобре пурпик — начальник пустий коп — порожня голова тухес — дупа фейгеле — пташка флаш — пляшка фінстер — темно хропе — хропіння цурес — біда, горе шлімазл — невдаха шпацир — прогулянка ейр — яйця ейфеле — онука З книги ЯМБ «Псевдоодеські байки»
Джерело: izbrannoe.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
