У 1910-х кожен хлопчик у Росії мріяв стати авіатором — як Сергій Уточкін, знаменитий ефектними виступами та сміливими польотами.
Одесити вважали Уточкіна ексцентричним диваком і із захопленням обговорювали кожну його витівку.
«Корінаста руда людина з прямим проділом, без шапки, вилетіла на лід і без перерви алмазно розписалася на льоду: „Сергій Уточкін“ — і навіть зробив залихватський розчерк, що викликало загальне захоплення і довго потім не могло забути», — подібні публікації в одеських газети з'являлися регулярно. Польоти Уточкіна обговорювали у кожному одеському дворі. Його життя було сповнене злетів і падінь — і в прямому, і в переносному значенні. В останні роки життя авіатор, авто- та велогонщик долав наслідки тяжкої травми та страждав на психічні розлади. «Я завжди сумував за відчуттями, які тепер складають мою приналежність, — приналежність щасливця, який проник у повітря. Мені часто траплялося літати уві сні, і сон був чарівним. Дійсність силою і яскравістю переживань перевершує фантастичність сновидінь, і немає у світі фарб, здатних забарвити досить яскраво могутню красу моментів — моментів, які можуть бути такими тривалими». На здійснення мрії пішло чимало часу. Навчався Уточкін, як зразкова дитина з купецької родини, в Одеському комерційному училищі. Але спорт захоплював Сергія значно більше, ніж книги. Природа нагородила його відмінними фізичними даними – високий, міцно складений. Спортивні інтереси у юнака були різноманітними: теніс, плавання, бокс, східні єдиноборства, ковзани, футбол, велосипед. У Росії Уточкін став велогонником № 1. Він брав участь у міжнародних змаганнях та розважав публіку складними трюками. 
Крім того, він організував у рідному місті два футбольні клуби та курирував їх. У списку захоплень Сергія був і вітрильний спорт; яхту він збудував самостійно. «Він був вищий за середній зріст, сутулуватий, довгорук, рудоволосий, з блакитними очима і білими віями, весь у ластовинні. Вдягався завжди вишукано, але, як це часто буває з дуже мускулистими людьми, сукня на ньому сиділа трохи мішкувата. Вуса і бороду голив і носив прямий ретельний проділ, що надавало його обличчю подібності з обличчям англійського боксера, циркового артиста або жокея. Був він негарний, але в хвилини пожвавлення — у усмішці — чарівний. З багатьох бачених мною людей він — найяскравіша, за оригінальністю та душевним розмахом, фігура», — описував спортсмена Олександр Купрін Молоді люди в Одесі всіляко намагалися бути схожими на Уточкіна. Доходило до смішного — копіювали не лише його манеру одягатися, а й заїкуватість. Велосипедний спорт миттєво став модним, і у вихідні у парках збиралося безліч його аматорів. Прекрасна фізична форма відкривала Уточкіну дорогу в небо. Він купив собі повітряну кулю і 1907-го вперше полетів. 1910-го він полетів на біплані, побудованому Анрі Фарманом. Загалом Сергій здійснив не менше 150 польотів. 
Уточкін літав у Єгипті та Греції, незмінно збираючи тисячі глядачів. 1911-го відбувся переліт Петербург-Москва. Через несприятливі погодні умови літак збився з курсу, а потім зазнав катастрофи. Постраждали 15 пілотів, зокрема Уточкін. Він встиг вистрибнути з літака, але зазнав численних травм. З цього моменту у його житті почалася чорна смуга. Уточкін кілька років пролежав у лікарнях, але й після повернення до нормального життя його мучили головний біль і він важко міг літати. Про знаменитого льотчика почали забувати, він залишився без грошей і пристрастився до морфію у спробах полегшити свої страждання. Його психіка руйнувалася — авіатор почав божеволіти. Його помістили до психіатричної лікарні. Спочатку умови були непогані, але коли меценати перестали фінансувати його утримання, Сергій опинився в пеклі лікарень для бідних — у голоді та холоді.
Періоди лікування змінювалися періодами потреби та пошуків роботи. На той момент за Уточкіним міцно закріпилася репутація божевільного. Рецидиви його душевної хвороби, які підживлювалися вживанням наркотичних засобів, змінювалися нормальним станом, проте влаштувати своє життя Уточкін не міг. Постійних заробітків він не мав, підробляючи лише грою на більярді. Тоді ж у «Синьому журналі», який видавав Купрін, було опубліковано його спогади.
Перша світова війна, що почалася в серпні 1914 року, пробудила в Сергії нові надії. Він загорівся бажанням потрапити на фронт, опинитися в авіації, вірячи в тому, що накопичені ним знання та вміння у повітроплаванні будуть затребувані у битвах. Але хоч би куди звертався пілот, усюди він отримував лише відмови — його вважали не цілком нормальним для військової служби, і навіть сприятливі відгуки деяких лікарів не переконували членів військових призовних комісій.
Сергій помер 13 січня 1916 року, за офіційною версією від запалення легенів, але багато хто підозрював, що зупинку «полум'яного мотора» викликало передозування. Йому було 39 років.
Джерело: izbrannoe.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
