Тім Урбан, провідний популярний блог Wait But Why, наочно демонструє, скільки часу ви можете провести з дорогими вам людьми, і ділиться порадами, як не розтратити його на дрібниці. Тривалість людського життя. По рокам:
По місяцях:
І по тижнях:
Під час роботи над цією статтею я також зробив графік щодня, але він вийшов трохи більшим, ніж потрібно, тому я його відклав. Але до біса:
Графік щодня вражає мою уяву так само сильно, як і графік по тижнях. Кожна з цих точок – це просто ще один вівторок, п'ятниця чи неділя. Але навіть та людина, якій пощастило дожити до 90-річчя, легко зможе вмістити всі дні свого життя на одному аркуші паперу. Але поки я писав про життя в тижнях, я задумався про щось ще. Замість того, щоб виміряти своє життя в одиницях часу, ви можете вимірювати його в якихось діях чи подіях. Наведу себе як приклад. Мені 34 роки. Давайте будемо супероптимістичні і скажемо, що я проводитиму тут час, роблячи схематичні малюнки, поки мені не виповниться 90. Якщо це так, попереду в мене залишилося трохи менше 60 зим:
І, можливо, близько 60 Суперкубків:
Вода в океані холодна, і виявитись там — не найприємніший життєвий досвід, тому я встановив для себе ліміт: плавати в океані лише один раз на рік. Тому, хоч це і здається дивним, мені доведеться зайти в океан не більше 60 разів:
Не рахуючи досліджень для Wait But Why, я читаю близько 5 книг на рік, тому навіть якщо мені здається, що в майбутньому я зможу прочитати нескінченну кількість книг, насправді мені доведеться вибрати 300 книг з усіх можливих і визнати, що я можу вирушити у вічність, так і не дізнавшись, що сталося в інших:
Так як я ріс у Бостоні, то ходив на ігри Red Sox щоразу. Але якщо я знову туди не переїду, то, найімовірніше, ходитиму на ігри Red Sox десь один раз на три роки — це пояснює такий короткий рядок з моїх 20 відвідувань бейсбольного стадіону Фенуей Парк.
Протягом мого життя 8 разів обирали президента, а залишилося ще близько 15. Я бачив 5 різних президентів, і якщо темп залишиться таким самим, я побачу ще дев'ятьох.
Зазвичай я їм піцу раз на місяць, отже, маю можливість поїсти піцу ще 700 разів. Ще більш яскраве майбутнє чекає на мене з пельменями. Я їм китайську їжу двічі на місяць і зазвичай з'їдаю не менше 6 пельменів за раз, тому я склав графік пельменів, на які з нетерпінням чекаю:
Але це не ті речі, про які я думав. Більшість перелічених подій відбуваються з постійною регулярністю протягом кожного року мого життя і тому в якійсь мірі рівномірно рознесені в часі. І, якщо до сьогодні я прожив третину свого життя, я також пройшов третину всіх дій і подій на своєму шляху. Про що я подумав, то це про те, що дійсно важлива частина життя, на відміну від усіх цих прикладів, не поширюється в часі рівномірно. Про те, для чого співвідношення «вже зроблено — належить зробити» не працює, незалежно від того, наскільки далеко я просунувся по життю, — про стосунки. Я думав про своїх батьків, яким зараз більше 60. Протягом перших 18 років я проводив час із батьками щонайменше 90% своїх днів. З того часу, як я вступив до коледжу і переїхав з Бостона, я зазвичай бачу їх 5 разів на рік, в середньому по два дні за раз. Десять днів на рік. Це лише 3% від тієї кількості днів, яку я проводив із ними за часів свого дитинства. Тому що зараз вони в середині свого шостого десятка, давайте продовжимо бути оптимістами і скажемо, що я один із тих неймовірно щасливих людей, чиї батьки будуть живі, коли мені виповниться 60. Це дає нам близько 30 років співіснування. Якщо продовжувати бачитися з ними по 10 днів на рік, це означає, що попереду маю 300 днів, які я зможу провести з мамою та татом. Це менше, ніж я проводив із ними за рік до мого 18-річчя. Коли ви подивіться на реальний стан речей, ви усвідомлюєте: незважаючи на те, що ви ще далекі від кінця свого життя, ви можете виявитися дуже близькими до кінця свого часу з одними з найважливіших людей у своєму житті. Якщо я складу графік днів, які я провів і проведу зі своїми батьками — припускаючи, що мені пощастить настільки, наскільки це можливо, це стає очевидним:
З'ясовується, що коли я закінчив школу, я вже витратив 93% свого часу з батьками. А зараз отримую задоволення від 5%, що залишилися. Ми наприкінці. Схожа історія із двома моїми сестрами. Після спільного проживання в одному будинку 10 і 13 років відповідно зараз я живу однаково далеко від них обох і з кожною можу провести не більше 15 днів на рік. Сподіваюся, попереду на нас чекає ще 15% спільно проведеного часу. Те саме і зі старими друзями. У школі я бовтався без діла з одними й тими самими чотирма хлопцями п'ять днів на тиждень. За чотири роки ми збиралися потусуватись разом приблизно 700 разів. Тепер, розкидані по всій країні, з різними життями та графіками, всі п'ятеро з нас знаходяться в одному місці близько 10 днів у кожні 10 років. Наша компанія знаходиться у своїх останніх 7%. То що нам дає ця інформація? Залишаючи без уваги таємну надію, що технологічний прогрес дозволить мені дожити до 700 років, я бачу тут три головні висновки:
- Важливо жити там, де й люди, яких ви любите. Я проводжу приблизно в 10 разів більше часу з людьми, які мешкають у моєму місті, ніж з людьми, які мешкають десь ще.
- Важливо розставляти пріоритети. Ваш особистий час, що залишився з конкретною людиною, залежить від того, де ця людина знаходиться в списку ваших пріоритетів. Переконайтеся, що цей список складаєте ви самі, а не несвідомо рухаєтеся за інерцією.
- Важлива якість проведеного часу. Якщо у вас залишилося менше 10% часу з кимось, кого ви любите, тримайте цей факт в голові, коли ви поряд з ним. Витрачайте цей час, пам'ятаючи про те, чим воно насправді є: величезною цінністю.
Джерело: lifehacker.ru
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
