Через дурниці. Він її не зустрів у аеропорту. Що вона, маленька, чи що? Можна там замовити таксі та чудово доїхати додому. Гроші є. Який сенс перетися так далеко, витрачати гроші та час, якщо зручніше взяти таксі та доїхати? Ця жінка так і зробила. Зайшла до квартири, чоловік за комп'ютером; обернувся і сказав: Ти приїхала? Привіт!», і знову уткнувся в екран. Чи грав він, чи працював, важко сказати, він завжди був за комп'ютером. Або на дивані із планшетом. Або на роботі. І все йшло нормально, навіть добре, і виплачували іпотеку, і іноді ходили в кіно. Все було гаразд! Але вона пішла. І ніхто не міг зрозуміти, в чому річ. Вона й пояснити до ладу не могла. Але це дуже важливо, коли нас зустрічають. І потяг нарешті під'їжджає до перону, повільно-повільно. І всі дивляться у каламутні вікна, відсунувши шторки де мої? Де зустрічаючі? Так боязно не побачити своїх у натовпі — а на пероні натовп, дехто з квітами навіть. І всі йдуть-біжать за повільним потягом, теж дивляться у вікна, щоб побачити своїх. І радісно зустріти. Потім, може, знову лайки почнуться або дрібні образи, питання, розмови ні про що; але момент зустрічі він найщасливіший. Це момент кохання, коли бачиш дороге обличчя. І хочеться голосно сказати попутникам – а мене зустрічають, бачите? Чоловік, чи мама, чи тато, чи дідусь з бабусею! Або друзі ось. Дивіться! Ось вони! І з літака йдеш, і за звичкою дивишся на натовп тих, хто зустрічає, — шукаєш своїх. Хоча сам їм наказав не зустрічати — до чого клопіт? Візьму таксі та приїду. Що я, маленький, чи що? Це малих зустрічають. Як народимося, так і зустрічають. Безглуздим букетом, радісними обличчями, новою коляскою… Стоять, чекають, з ноги на ногу переминаються — зустрічають, отже. Це любов. Коли нас зустрічають — це любов, чиста та безкорислива. Така рідкісна. І ця жінка зрозуміла, що її не люблять. Не люблять як слід. Усією душею та всім серцем. А просто живуть поряд… І пішла. І вийшла заміж за іншу людину, яка зустрічає. І вона його зустрічає, хоч клопітно це й нерозумно… Я думаю, і там, у іншому світі, нас також зустрінуть. Як на пероні, наші дорогі та кохані. І ми їх одразу дізнаємось — у натовпі, серед незнайомих людей. І потягнемося до них, і обіймемо, і підемо кудись додому, балакаючи та розповідаючи новини. Це любов.
Джерело: fishki.net
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
