«Коли ти одружишся? Чому не народжуєш дитину? Що означає твоє татуювання? Чи знаєш ти, що вегетаріанство шкідливе? — журналіст Ганна Златковська згадує всі найбезглуздіші питання, які можна почути від ближнього, і приходить до думки про те, що нетактовних людей не хвилюють наші почуття. Їхнє завдання — вибити нас із сідла, змусити засумніватися у своїй значущості. Ми із цим повністю згодні. Більшість людей нашої національності має типову рису — нетактовність. Хоча, можливо, я погарячкувала, зробивши цю властивість національною плямою, але кажу як бачу. Я не сипатиму статистичними даними і намагатимуся розвивати це питання до деяких психологічних глибин. Я, звичайна дівчина, ну гаразд, жінка тридцяти двох років, висловлюю, ні, кричу про те, що справді по-людськи дістало. Нетактовність.
1. Чому ти така худа?
Почну з першого прикладу. Я дівчина струнка. Навіть дуже. Вага коливається від 42 до 45 кілограмів. Зізнаюся: за сильного вітру тримаюся за сумку. У закладі, де я довгий час працювала, мене не віз ліфт. У ньому є обмежувач за вагою, щоб у ліфті не їздили діти без дорослих. Так ось мене, дорослу тітку, ліфт теж благородно ігнорував. Я анорексією не хворію, просто тендітне виробництво, яке не вживає солодке. Не люблю. Вага моя мене влаштовує, бабуся і мама теж натури невеликого зросту і ваги, ніяких відхилень загалом у собі я не спостерігаю. Але багато жінок, які зустрічаються на моєму шляху, до свого жаху (і до мого теж) відзначають, що я занадто худа. Про це мені повідомляється в прямолінійній формі питанням: «Коли ти, нарешті, видужаєш?», «Скільки можна бути такою худою?», «Коли ти почнеш їсти?» — загалом змінюється варіативність, але не дратуючий факт моєї худорлявості. Я маю, мабуть, виправдовуватися, як посміла бути такою худою. Мене ж буває кілька думок. Перша: хіба пристойно взагалі ставити такі запитання? Вага, колір волосся та зовнішність завжди справа суто особиста і оточуючих не стосується. Друга думка: чому ці люди вважають, що можуть показувати мені, що моя комплекція їх не влаштовує? Я ж не підходжу до них із запитанням «Ти чого така жирна, жереш багато?»!
2. Коли ти народиш дитину?
Другий приклад – діти. Думаю, багато дівчат приєднаються до мене з цією маленькою трагедією — «Коли народиш?». Його задають родичі, колеги по роботі, знайома касирка у магазині. Народиш першого — питатимуть про другого. На питання про дітей ти змушений чи виправдовуватися, чи брехати, чи говорити правду зовсім чужій людині. Хтось свідомо дітей не хоче, хтось мав сумний досвід. Найнеприємніше в такій ситуації, що мова про нетактовність жінок, які начебто за природою повинні мати чуйність. Так, одна моя близька подруга Аля завагітніла у двадцять років, народила, але дитина померла. Але знадобилося одинадцять років, щоб її знову відвідало бажання стати мамою. Без жаху в очах та спазмів у животі від думки, що цей кошмар може знову повторитися. Всі ці роки їй доводилося відповідати на запитання від людей, які не знають про її трагедію, коли ж вона стане мамою, роки ж ідуть! Уявляєте, як це? Про такі речі, як смерть дитини, не говорять на кожному перехресті. Інша знайома, Світлано, ось уже два роки не може завагітніти. Переживає, але не рефлексує. Дістають тільки ці нетактовні коментарі. Так, коли їй вкотре висловили: «Чого дітей не народжуєш?», вона відповіла: «Не народжую, бо не виходить!» Запитуючий одразу знітився, зніяковів і відразу почав жаліти Світлану. У жалості, до речі, вона зовсім не потребувала. Я ж абсолютно впевнена, що лізти до людей з питаннями про їх зовнішність, особисте життя, смерть та релігію категорично не можна.
3. Ти знаєш, що вегетаріанство шкідливе?
Якось ми зібралися великою компанією, в яку друзі наводять друзів: ти своїх тягнеш, і ось уже вас багато незнайомих знайомців. Шашлик, ковбаса, помідори, літо, дача, добре. Один молодик відмовився від шашлику, пояснивши, що він вегетаріанець. І тут же багато хто почав його розпитувати: «І взуття носиш із замінника?», «І що, ремінь такий самий?», «А що, звірят шкода?», «Хворіти не боїшся, знаєш, до чого нестача білка в організмі призводить ?». Дивлячись на хлопця, я зрозуміла, що це він чує у тисячний раз. Похрускаючи огірком, він чекав, коли розпитування закінчаться. Як же складно в нашому середовищі бути собою та мати позицію! Ти нічого поганого не робиш, але чомусь повинен відзвітувати перед суспільством. Хтось запитає: а що поганого у питаннях? Якщо це просто цікаво? Відповім: «просто цікаво» дітям віком до п'яти років, які світ пізнають за допомогою дорослих. Дорослим людям це не личить. Цікаво? Почитай в інтернеті, сходи в бібліотеку, попроси аудієнції у об'єкта, що тебе зацікавив, але ніяк не виставляй все таким чином, ніби людина на допиті, якщо ви в дружній компанії.
4. Чому ти не п'єш?
Інший яскравий приклад. Колега мені скаржився, що багато його знайомих друзів перестали з ним спілкуватися, коли він перестав вживати алкоголь. Зустрівся одного разу з друзями, замовив чай і почалося: «Гей, друже, що трапилося? Чому не п'єш? Чи закодувався? Вболіваєш? Про що ж із тобою говорити, якщо не п'єш? Ці розпитування переслідували його скрізь, у будь-якій компанії, з приводу. Адже друзі і не алкоголіки зовсім. Але з їхньої точки зору не може людина різко перестати вживати алкоголь без важливої причини. Повинен порозумітися. «Ну хоч одну чарочку!» Якщо ти не п'єш, тебе починають підозрювати в страшній хворобі, про яку ти замовчуєш. Хворий колега не був, просто вирішив пожити безалкогольним життям. Він став батьком, йому дуже хотілося мати ясний тверезий розум і бути повноцінним помічником своєї дружини. Але в суспільстві не прийнято приймати людей, відмінних від маси. Потрібно завжди бути напоготові. Відрізняєшся? Обґрунтуй!
5. Що означає твоє татуювання?
Багатьом здається, що якщо ти зробив татуювання, то відтепер ти людина-телевізор: дивись у мене, запитуй! У мене на руці є татуювання. Напис. Одна жінка викручувала мені руку, щоб запам'ятати напис і пошукати в інтернеті, що вона означає. Через те, що я відмовилася розкрити секрет свого татуювання, вона вважала мене гидкою особливою, яка напустила незрозумілу таємничість. Подруга скаржилася, що теж втомилася від запитань: «А що означає твоє татуювання? Коли наступну наб'єш? Усі ви „синьою хворобою“ страждаєте, знаємо!». Одна маленька дівчинка семи років задерла їй рукав, щоб краще розглянути, що там у неї за малюнок такий. Подруга зробила зауваження до цікавої дівчинки, на що почула від матері дитину: «А що ви хотіли? Їй же цікаво! Тобто ти зобов'язаний розважати всіх, хто цікавиться навколо, навіть нехай під майку полізуть. Нічого, нормально, сам винний. Звідки в наших людях це порочне бажання ставити під сумнів будь-який прояв індивідуальності? Люди, які посміли відрізнятися від інших своїм зовнішнім виглядом, стають цирковими клоунами, покликаними розважати натовп, викликаючи глузування і цікавість. Пам'ятаю, як у класі шостому перед однокласниками вчителька російської мови та літератури цікавилася, чому я так несмачно одягнена. Мовляв, як на вигляд така розумна дівчинка посміла одягтися так потворно? Одягнена я була нормально, просто на мені були мамині речі, вони були великі на два розміри. Ми тоді жили бідно, грошей ледве вистачало на їжу, про купівлю одягу і говорити нема чого. Вчительці всього цього я не сказала. Я промовчала. Але прикро було дуже. Нетактовних людей не хвилюють ваші почуття. Їхнє внутрішнє завдання – вибити вас із сідла своєю дією, змусити засумніватися у своїй значущості.
6. Коли ти одружишся?
Вінцем всього цього нетактовного неподобства є споконвічне «Коли ти вийдеш заміж?». Як виявляється одна знайома сценарист — «контрольний постріл у голову». Найнестерпніше в цій ситуації те, що людина, яка задає це питання, в принципі здогадується про його дурість і неприємність. Що дівчині доведеться якось викручуватись, виправдовуватися, відповідаючи на нього. Але це вже свого роду садистська гра, інакше не назву: дивитися жертві в обличчя та насолоджуватися процесом. Спостерігати, дряпаючи очима обличчя, вловлюючи найменші ознаки збентеження та беззахисності. Гра продовжується довго, не одне покоління жінок виросло на цьому питанні. Єдиний спосіб зупинити це неподобство, мені здається, відповісти питанням на запитання: "А яка твоя справа?" У період весняного авітамінозу чи день святого Валентина можна навіть матом. Як у Саудівській Аравії відрубували руки за крадіжку, так і тут відбити бажання лізти не у свою справу можна лише жорстким способом. Спілкування людей має відбуватися легко, без бажання образити, без непристойної у своїй простоті цікавості. Безтактними питаннями можна образити людину, не знаючи про якийсь внутрішній біль, увігнати в депресію особливо вразливих людей, а культурних і вихованих поставити в глухий кут. Я згадала, що нетактовність є нашою національною рисою — така простота, якою ми часто пишаємося. Принаймні приклади, наведені мною, відбувалися саме тут у наші дні. Одного разу, поставивши людину на місце, що поставило мені одне з перелічених вище питань, я почула, цитую: «А що таке я запитала?! На що ображатися? Я ж по-доброму! Виправдання цьому немає. Жодного. Люди, будь ласка, перестаньте запитувати, що хвилює тільки вас самих. Вчіться бути вихованими. Є один вислів Пауля Хейзе (німецький письменник, 1830–1914): «Від безсердечних захистишся тим, що не покажеш їм свого серця. Дурні люди можуть ще бути тобі корисні, бо кожен же все-таки щось знає і вміє, але якщо нетактовні тебе оточують, то це може довести тебе до повного відчаю».
Джерело: fit4brain.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
