“Зібрав Бог усіх тварин і вирішив кожному його вік відміряти. Першим покликав людину: «Ти, людська — істота не велика, тож тобі 20 років життя даю». «Мало…» — подумав чоловік, але з Богом сперечатися не став і тихенько відійшов убік. А Бог тим часом покликав коня: «Тобі, коня, 40 років життя призначаю — ти тварюка велика, тобі й жити довше. Але кінь благав: «Помилуй, Боже! 40 років з ярмом на шиї ходити, за собою плуг та тягати, та ще й батогом отримувати! Мені і 20 вистачить … Віддай людині, що залишилися, йому потрібніше ». Бог дав добро і покликав корову. На тій самій підставі, що й коні, дав їй 40 років життя. Але корова відмовилася: «Упаси, Боже! 40 років за вим'я мене смикатимуть! Мені й 20 вистачить, а роки, що залишилися, віддай людині, їй вони потрібніші». Погодився Бог. Покликав собаку: «Тобі, собако, 30 років призначаю!» А собака: «Господи, помилуй! Ну куди мені 30 років на ланцюгу сидіти, гавкати на кожного та кістку гризти… Давай мені 15, а решту людині віддай». А Богові що? Віддав ще 15 років людині, покликав кота та запропонував йому 20 років життя. Але кіт подумав: як це 20 років мишатину є, та й відмовився від 10 років життя – теж подарував їх людині. З того часу так і живе людина… Спочатку 20 років свої мешкає — турбот і горя не знає. Потім наступають 20 років кінських: працює людина як кінь, тягне на собі віз — робота, будинок, сім'я… Наступні 20 років — ті, що корова подарувала: «доять» людину діти, онуки… Хто на дачу, хто на машину… А потім собачі 15 років живе: вдома сидить, будинок стереже, за онуками доглядає та надвір поглядає. А приходять котячі роки, тут уже як пощастить… Можуть, як кота по голові погладити, а можуть і під зад ногою штовхнути”
Джерело: prikolno.cc
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
