Хороше французьке кіно

Головна дилема напередодні вікенду чи будь-якого іншого вільного вечора – що ж подивитися? Хтось шукатиме новинки, хтось копатиметься у найкращих фільмах за версіями Кінопошуку або IMDB. Ми пропонуємо вам інший варіант, який підійде практично ідеально. Особливо якщо ви втомилися від голлівудських блокбастерів. Ось добірка чудових французьких фільмів. 1. «Шукачі пригод» Режисер – Робер Енріко, 1967 Ален Делон і Ліно Вентура незрівнянні у цій романтико-пригодницькій картині, на яку в радянському прокаті народ повалив валом. Світла і трохи сумна історія відчайдушних парижан, що вирушили на пошуки скарбів, і досі виглядає чудово. Це старе щире кіно із тих, які хочеться переглядати багато разів. А ще тут можна побачити цей форт Боярд у часи, коли жодним міжнародним телешоу і не пахло. І ви його точно не впізнаєте. 2. «Пригоди рабина Якова» Режисер – Жерар Урі, 1973 Рідкісний фільм із неповторним Луї де Фюнесом у його зірковий період не доходив до екранів СРСР. І ця картина Жерара Урі якраз була гідно оцінена нашими глядачами, коли і країна стала зовсім іншою, і сам великий комік уже, на жаль, помер. Дуже шкода, що так сталося, бо комедія неймовірно динамічна, позитивна та смішна. Важко повірити, що де Фюнес, який своєю енергетикою порівняємо, мабуть, з атомною електростанцією, на той момент перебував у передінфарктному стані, тому зйомки давалися йому важко. Що зовсім не позначилося на тому, яким він постає перед глядачем. 3. "Бум" / "Бум 2" Режисер – Клод Піното, 1980/1982 Чудова дилогія про перше кохання та дорослішання школярки Вік справила справжній фурор на початку вісімдесятих. Першої частини, наприклад, судилося у французькому прокаті залишити не при справах культовий епізод «Зоряних воєн» під назвою «Імперія завдає удару у відповідь», а в італійській, куди вона потрапила з дворічної затримкою, – не менш культового «Інопланетянина» Стівена Спілберга . А ще ці трохи наївні, але світлі та добрі фільми запустили кар'єру прекрасної актриси Софі Марсо, яка вмить стала знаменитою після прем'єри. Якщо раптом з'явиться бажання хоча б на пару годин поринути у «шкільні роки чудові» — сміливо вмикайте та насолоджуйтесь. 4. «Невезучі» / «Татусі» / «Втікачі» Режисер – Франсіс Вебер, 1981/1983/1986 От і дісталися ми легендарної неофіційної трилогії Франсіса Вебера, яка об'єднала на екрані П'єра Рішара і Жерара Депардьє, яку по праву можна вважати чи не еталоном «бадді-муві» (приятельського кіно). Ці три запальні, кумедні та зворушливі комедії подарували нам практично ідеальний екранний дует. Завжди серйозні герої Депардьє, що пруть напролом, якнайкраще підходили безглуздим і нескладним, але при цьому милим невдахам Рішара. І ефект від їхньої спільної появи в кіно словами не передати – його треба просто побачити та відчути. Як і оцінити чудовий сценарій та постановку Франсіса Вебера, а також шикарну музику Володимира Косма. Отже, якщо ви якимось чудовим чином пройшли повз ці зараз уже класичні картини, терміново заповнюйте. Але постарайтеся не натрапити випадково на їхні американські ремейки, де оригінали перезняли майже покадрове. 5. "Відкрийте, поліція!" Режисер – Клод Зіді, 1984 Для справжнього метра французької комедії Клода Зіді ця стрічка стала, можливо, його головним тріумфом у кар'єрі – «Продажні» (саме так вона називається в оригіналі) у 1985 році отримали премії «Сезар» за найкращий фільм та режисуру. Тут перед нами знову бадді-муві, причому більш схожий з американськими побратимами. Філіп Нуаре і Тьєррі Лермітт блищать у ролях страшенно привабливих корумпованих поліцейських – мабуть, ніде й ніколи нечисті на руку правоохоронці не сприяли собі так сильно. Так, у цьому фільмі є і кримінал, і інші складові бойовика, але після перегляду ви пам'ятатимете не це, а шахрайську посмішку героя Філіпа Нуаре, який задумав черговий розіграш, і чудову музику Франсіса Лея, яка застрягне в голові надовго. Тільки не дивіться радянську прокатну версію — наші цензори прокромсали фінал картини так, що радикально змінилося її значення. Так, фільм має ще два сиквели, які багато в чому поступаються першій частині, але подивитися їх теж можна. 6. «Королі жарти» Режисер – Клод Зіді, 1985 Наступного року після «Продажних» Зіді поставив гротескну і навіть дещо фарсову комедію про двох коміків-початківців, які своїми скетчами прокладають дорогу у великий шоу-бізнес. Це явно не шедевр, проте кіно по-своєму атмосферне та симпатичне. Та й поринути у творчий процес комедіантів, як виявилося, дуже цікаво. Процес твору та шліфування скетчів показаний цілком правдоподібно та досконало, Тьєррі Лермітт та Жерар Жюньо у головних ролях відпалюють не гірше найкращих французьких коміків. Ну, і як вишенька на торті – улюблена особисто мною музична тема від Володимира Косма. Цей композитор подарував нам багато легендарних мелодій французького кіно, але чомусь його простенький, легкий і світлий саундтрек до «Королів жарту» мене чіпляє найбільше. Не проходьте повз! 7. «Баловень долі» Режисер – Клод Лелуш, 1988 Яка ж вибірка французького кіно без великого Жан-Поля Бельмондо! Бебель до кінця вісімдесятих остаточно зав'язав із бойовиками і видав найпотужніший перфоманс у пригодницькій драмі Клода Лелуша про успішного бізнесмена, який, діставшись рубежу 50 років, вирішив раптом вибрати самотність і втік до Африки подалі від людських очей. Ця роль по праву вважається однією з найкращих у кар'єрі Бельмондо, який згодом відмовився від премії Сезар за неї. Можливо тому, що скульптор, який створив заповітну статуетку, колись давно погано відгукувався про роботи батька Жан-Поля, який теж був скульптором. А може, як казав сам Бебель, для нього любов глядачів важливіша за всі нагороди. Як би там не було, подивитись «Книга долі» обов'язково потрібно. 8. «Діти природи» Режисер – Жан Бекер, 1999 Ще одне кіно із серії «не шедевр, але дуже мило». У Жана Бекера вийшла чудова трагікомедія про двох друзів, які живуть на болоті десь у французькій глибинці після Першої світової війни. І начебто нічого особливого тут не відбувається – просто тихе та розмірене сільське життя двох абсолютно різних за характером приятелів у виконанні Жака Вільре та Жана Гамблена, проте цим кіно і чудово. Просте і душевне кіно без будь-якого підводного каміння, легко здатне створити відповідний настрій. А більше часом і не потрібно. 9. «Агент 117» / «Агент 117: Місія в Ріо Режисер Мішель Хазанавічус, 2006/2009 За 5 років до підкорення всього світу своїм приголомшливим «Артистом» Мішель Хазанавічус зняв Жана Дюжардена в пародійній шпигунській комедії про французьку версію Джеймса Бонда. Якщо в 50-60-ті роки агент 117 був персонажем серйозних пригодницьких фільмів, то в нульових він став героєм дуже смішною та стилізованою під ретро пародії. Дюжарден просто чудовий у ролі недалекого, тупого і пихатого супершпигуна, що постійно влипає за обов'язком служби в ситуації різного ступеня ідіотизму. 10. «Від родини не втечеш» Режисер – Дені Бун, 2018 І насамкінець – картина, яка вийшла у російський прокат буквально цієї весни. Дені Бун протягом десяти років намагається вийти з тіні свого проривного фільму «Бобро поржаловать», проте йому ніяк не вдавалося хоча б наблизитись до того оглушливого успіху. Цього року він поставив та зіграв головну роль у стрічці «Від сім'ї не втечеш», де він знову розіграв карту взаємин мешканців Парижа та французької глибинки. А ось зараз у нього вийшла цілком мила і смішна комедія положень. Нехай їй далеко до «Бобро поржалувати», але кіно справді вийшло добрим і по-своєму привабливим. До того ж, тут у ролі батька головного героя засвітився П'єр Рішар. У свої 83 роки цей без перебільшення великий комік все ще перебуває в чудовій формі, а в кількох епізодах він взагалі запалив. Тому добрий настрій після перегляду вам точно забезпечено.