Відмінна лекція письменника Ніла Геймана про природу та користь читання. Це не просто туманний роздум, а дуже зрозумілий і послідовний доказ, здавалося б, очевидних речей. Людям важливо пояснювати, на чиєму вони боці і чому, а також упереджені вони. Свого роду декларація інтересів. Отже, я маю намір поговорити з вами про читання. Я збираюся розповісти вам, що бібліотеки є важливими. Я збираюся припустити, що читання художньої літератури, читання задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини. Я збираюся з усією пристрастю благати людей усвідомити, що таке бібліотеки та бібліотекарі, і зберегти обидва явища. І я, очевидно, дуже сильно упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Вже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи речі та записуючи їх. Безперечно, я зацікавлений, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки та бібліотекарі існували та сприяли любові до читання та існування місць, де можна читати. Так що я упереджений як письменник. Але я набагато більше упереджений як читач. І я ще більше упереджений як громадянин Великобританії. Я вимовляю цю промову сьогодні під патронатом Агентства читання, благодійної організації, чия місія полягає у тому, щоб дати всім рівні шанси у житті та допомогти стати впевненими та зацікавленими читачами. Сюди входить підтримка освітніх програм, бібліотек та окремих осіб, а також відверте та безкорисливе заохочення самого акту читання. Тому що, як то кажуть, все змінюється, коли ми читаємо. Саме ця зміна та саме цей акт читання — те, про що я хочу сьогодні поговорити. Я хочу розповісти про те, що з нами читає. Навіщо воно створено. Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в'язниць — це індустрія, що стрімко розвивається в Америці. Тюремна індустрія має планувати своє майбутнє зростання — скільки камер їм знадобиться? Якою буде кількість ув'язнених через 15 років? І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, що ґрунтується на опитуваннях, який відсоток 10 та 11-річних не може читати. І, звісно, не може читати для свого задоволення. У цьому немає прямої залежності, не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв'язок між факторами видно. Я думаю, що найпростіші з цих зв'язків походять із очевидного. Грамотні люди читають художню літературу. Художня література має два призначення. По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання перевернути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти маєш дізнатися, чим це все скінчиться… у цьому є справжній драйв. Це змушує дізнаватися про нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме собою є насолодою. Якось усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання. Читання – це ключ. Кілька років тому я чув висловлювання, що ми живемо в постграмотному світі, де можливість отримувати сенс із письмового тексту вже вторинна, але ці дні минули. Слова зараз важливіші, ніж будь-коли, ми досліджуємо світ за допомогою слів, а оскільки світ зісковзує у світову павутину, ми йдемо за ним, щоб спілкуватися і усвідомлювати те, що ми читаємо. Люди, які не розуміють один одного, не можуть обмінюватися ідеями, не можуть спілкуватися, а програми-перекладачі роблять лише гірше. Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей – це навчити їх читати та показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте їм доступ до цих книг і дозвольте прочитати їх. Я не думаю, що є така річ, як погана книга для дітей. Знову і знову серед дорослих стає модно вказувати на певні дитячі книги, часто на цілий жанр чи автора, і проголошувати їх поганими книгами, книгами, від читання яких треба захистити дітей. Я бачив, як це відбувалося знову і знову, Енід Блайтон називали поганим автором, це ж трапилося і з Робертом Лоуренсом Стайном, і з багатьма іншими. Комікси засуджували через те, що вони сприяли безграмотності. Це дурниця. Це снобізм та дурість. Немає поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їхні книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять до цих історій. Побита затаскана ідея не побита та затаскана для них. Адже дитина відкриває її вперше собі. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, що вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий із вами смак. Дорослі з добрими намірами можуть легко знищити любов дитини до читання: захистіть їх від читання того, що їм подобається, або дайте їм гідні, але нудні книги, ці сучасні еквіваленти вікторіанської «виховної» літератури. Ви залишитеся з поколінням, переконаним, що читати — це не круто, чи гірше — неприємно. Потрібно, щоб наші діти вставали на сходи читання: все, що їм подобається, просуватиме їх – ступінь за щаблем – до грамотності. (А також ніколи не повторюйте помилку, що зробив автор, коли його 11-річна донька зачитувалася Р. Л. Стайном. Помилка полягала в тому, щоб піти до неї та вручити книжку Стівена Кінга «Керрі» зі словами «якщо ти любиш Стайна, то і це тобі сподобається!» Холлі не читала нічого, крім невинних історій про поселенців у преріях, до кінця підліткового віку, і досі гнівно дивиться на мене, коли чує ім'я Стівена Кінга.) І друга річ, яку робить художня література – Вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, що трапляються з іншими людьми. Художня проза — це щось, що ви робите з 33 літер і жмені розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяєте його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця та світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетесь у свій світ, щось у вас трохи зміниться. Емпатія – це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє вести себе не як самозакохані одинаки. Ви також знаходите у книжках дещо життєво важливе для існування у цьому світі. І ось воно: світові не обов'язково бути саме таким. Все може змінитися. У 2007 році я був у Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики та фентезі. Якогось моменту я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже наукова фантастика не схвалювалася довгий час. Що змінилося? Все просто, – сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм давали схеми. Але нічого вони не покращували і не вигадували самі. Вони не винаходили. І тому вони надіслали делегацію до США, Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які вигадували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками та дівчатками. Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Одного разу відвідавши інші світи, як ті, хто покуштував чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Невдоволені люди можуть змінювати та покращувати свої світи, робити їх краще, робити їх іншими. І поки ми не пішли від теми, я хотів би сказати кілька слів про ескапізм. Цей термін вимовляють так, наче це щось погане. Начебто «ескапістська» література — це дешевий дурман, потрібний лише заплутаним, обдуреним і введеним в оману. А єдина література, гідна дітей і дорослих, — це наслідувальна література, що відображає все найгірше в цьому світі. Якби ви опинилися в нерозв'язній ситуації, у неприємному місці, серед людей, які не бажали вам нічого доброго, і хтось запропонував би вам тимчасовий відхід звідти, невже ви його не прийняли б? Саме такою є ескапістська література, це література, яка відчиняє двері, показує, що на вулиці сонце, дає місце, куди можна піти, якщо тебе контролюють, і людей, з якими хочеться бути (а книги — це реально існуючі місця, не сумнівайтеся в цьому ). А що ще важливіше, під час такої втечі книги можуть дати вам знання про мир і ваші біди, вони дають вам зброю, дають вам захист: справжні речі, які можна забрати з собою у в'язницю. Знання та вміння, які можна використовувати для справжньої втечі. Як нагадує нам Дж.Р.Р. Толкін, єдині люди, які протестують проти втечі, це тюремники. Інший спосіб зруйнувати дитячу любов до читання, це, звичайно, переконатися, що поряд немає книг. І немає місць, де діти могли б їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, я мала чудову районну бібліотеку. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене до бібліотеки дорогою на роботу під час літніх канікул. І бібліотекарі, які приймали маленького самотнього хлопчика, який повертався до бібліотеки щоранку і вивчав каталог карток, розшукуючи книжки із привидами, магією чи ракетами в них, книжки з вампірами чи загадками, з відьмами та чудесами. І коли я прочитав усю дитячу бібліотеку, я взявся за дорослі книги. Вони були добрими бібліотекарями. Вони любили книжки та любили, щоб їх читали. Вони навчили мене як замовляти книги з інших бібліотек через міжбібліотечний обмін. Вони не мали снобізму з приводу того, що я читав. Здавалося, їм подобався хлопчик із широко розплющеними очима, який любив читати. Вони говорили зі мною про прочитані книги, вони знаходили мені інші книги з серії, вони допомагали. Вони ставилися до мене як до звичайного читача — не більше і не менше — і це означало, що вони поважали мене. У 8 років я не звик до того, щоб мене шанували. Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу чи університет), це дозвілля, це притулок і доступ до інформації. Я боюся, що у 21 столітті люди не зовсім розуміють, що таке бібліотеки та яке їхнє призначення. Якщо ви сприймаєте бібліотеку як полицю з книгами, вона може здатися вам старою і несучасною у світі, де більшість, але не всі книги існують в електронному вигляді. Але це є фундаментальною помилкою. Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом усієї історії людства ми жили за часів нестачі інформації. Здобути необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось коштувало. Коли садити врожай, де знайти речі, карти, історії та оповідання – це те, що завжди цінувалося за їжею та в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володів нею або видобував її, могли розраховувати на винагороду. В останні роки ми відійшли від нестачі інформації та підійшли до перенасичення нею. Згідно з Еріком Шмідтом з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це близько п'яти ексобайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб знайти конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога у навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам справді потрібно. Бібліотеки це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги — це лише верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть вільно та легально надати вам книжки. Більше дітей беруть книжки з бібліотек, ніж будь-коли раніше, і це різні книжки — паперові, електронні, аудіокниги. Але бібліотеки — це ще, наприклад, місця, де люди, які не мають комп'ютера або доступу до інтернету, можуть вийти в мережу. Це дуже важливо в часи, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в інтернеті. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі. Я не думаю, що всі книги мають потрапити чи потраплять на екрани. Як зауважив Дуглас Адамс, за 20 років до появи Кіндла, паперова книга схожа на акулу. Акули старі, вони мешкали в океані до динозаврів. І причина, чому акули досі існують, полягає в тому, що акули найкраще справляються з роллю акул. Паперові книги міцні, їх важко знищити, вони водонепроникні, працюють при сонячному світлі, зручно лежать у руці — вони хороші в ролі книг, і для них завжди залишиться місце. Вони належать бібліотекам, навіть якщо бібліотеки вже стали місцем, де ви можете отримати доступ до електронних книг, аудіокниг, DVD та інтернет-контенту. Бібліотека — це сховище інформації, яке дає кожному громадянинові рівний доступ до неї. Це включає інформацію про здоров'я. І про психічне здоров'я. Це місце для спілкування. Це затишне місце, притулок від навколишнього світу. Це місце із бібліотекарями. Якими будуть бібліотеки майбутнього, ми можемо уявляти вже зараз. Грамотність стала важливішою, ніж будь-коли у цьому світі смс та е-мейлів, у світі письмової інформації. Ми повинні читати та писати, і нам потрібні відкриті світові громадяни, які можуть комфортно читати, розуміти, що вони читають, розуміти нюанси та бути зрозумілими іншим. Бібліотеки – це справді ворота у майбутнє. Тому дуже шкода, що по всьому світу ми бачимо, як місцева влада розглядає закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, щоб заплатити за сьогодні. Вони закривають ворота, які мають бути відчинені. Згідно з недавнім дослідженням Організації Економічного співробітництва та зростання, Англія — це єдина країна, де населення старшого віку більш грамотне і чисельніше, ніж населення молодшого віку, якщо порівнювати ці показники з іншими факторами, наприклад, гендер, соціально-економічні показники та тип зайнятості. Іншими словами, наші діти і онуки не такі грамотні, як ми, і їх менше, ніж нас. Вони менше здатні орієнтуватися у світі, розуміти його, вирішувати проблеми. Їх легше обдурити та заплутати, у них менше можливостей змінити свій світ, вони менш працездатні. Та все перелічене вище. І Англія як країна впаде під натиском більш розвинених націй, тому що їй не вистачатиме кваліфікованої робочої сили. Книжки – це спосіб спілкуватися з мертвими. Це спосіб навчатись у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а чи не завжди запам'ятовувати. Є казки, які старші за багато країн, казки, які надовго пережили культури та стіни, в яких вони були вперше розказані. Я вважаю, що ми маємо відповідальність перед майбутнім. Відповідальність та зобов'язання перед дітьми, перед дорослими, якими стануть ці діти, перед світом, у якому вони житимуть. Ми всі читачі, письменники, громадяни маємо зобов'язання. Мабуть, спробую сформулювати деякі з них. Я вірю, що ми повинні читати для задоволення, наодинці з собою та на публіці. Якщо ми читаємо для задоволення, якщо інші бачать нас за книгою, ми навчаємось, ми тренуємо нашу уяву. Ми показуємо іншим, що читання – це добре. Ми маємо підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти закриття. Якщо ви не цінуєте бібліотеки, ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість. Ви заглушаєте голоси минулого та шкодите майбутньому. Ми маємо читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх тішить. Читати їм історії, яких ми вже втомилися. Говорити на різні голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати лише тому, що вони навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені вбік. Ми маємо користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова та як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, вдавати, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням та вимові змінюватися з часом. Письменники, особливо дитячі письменники, мають зобов'язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми вигадуємо історії про людей, які не існували, або місця, де не бували, розуміти, що істина — це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі. Зрештою, література — це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, але робити так, щоб вони захотіли самі перевернути наступну сторінку. Один із найкращих засобів для тих, хто читає з небажанням — це історія, від якої вони не можуть відірватися. Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування у цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в ковтки наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят заздалегідь розжованими хробаками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що нам не хотілося б прочитати самим. Ми повинні розуміти і визнавати, що як дитячі письменники ми робимо важливу роботу, тому що якщо ми не впораємося і напишемо нудні книги, які відвернуть дітей від читання та книг, то ми вичерпаємо наше майбутнє і ще більше принизимо їх. Всі ми – дорослі та діти, письменники та читачі – повинні мріяти. Ми маємо вигадувати. Легко вдавати, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, особистості творять майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими. Огляньтеся. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на місце, де ви знаходитесь. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його вже всі забули. Ось воно: все, що ви бачите, включаючи стіни, було в якийсь момент вигадано. Хтось вирішив, що набагато легше сидітиме на стільці, ніж на землі, і вигадав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, усі речі в будівлі, у цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують. Ми маємо робити речі прекрасними. Не робити світ потворнішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей у світі, який ми так безглуздо зіпсували, обікрали та понівечили. Ми повинні говорити нашим політикам, чого ми хочемо, голосувати проти політиків із будь-якої партії, які не розуміють ролі читання у формуванні справжніх громадян, політиків, які не хочуть діяти, щоб зберігати та захищати знання та заохочувати грамотність. Це не питання політики. Це питання звичайної людяності. Якось Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання та уяви. Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони читатимуть, і їм читатимуть, де вони уявлятимуть і розумітимуть.
Джерело: izbrannoe.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
